Posted: 26.01.07 15:43. Post subject: Як українці з фіно-угрів росіян робили

Интересная статья:

Несучи фіно-уграм "цивілізацію" як ми її розуміли, ми сприяли витворенню штучного етносу "русские", відриву фінно-угрів від їхніх глибинних коренів. І - породили для себе мороку на багато віків. Так само, як і для них.

Своєрідність українсько-російських стосунків як тільки не пояснювали. Причин їхньої любові-ворожнечі де тільки не шукали. І завжди знаходились бажаючі дивуватися: мовляв, два слов'янські народи, зі спільної колиски вийшли, спільними коренями живляться - а ніяк порозумітися не можуть. Однак останнім часом слов'янськість росіян піддається прискіпливій ревізії. Її все більше пов'язують лише з українським і білоруським елементом, котрого нараховують у сучасній Росії мільйонів так з п'ятдесят. Ще на стільки ж мільйонів "тягне" "татарсько-монгольсько-кавказький" елемент. І решта - теж мільйонів так до п'ятдесяти - це в різній мірі ослов'янщені фінно-угри. Приблизно десята їх частина сьогодні ідентифікує себе саме з фінно-угорцями, вони є, так би мовити "свідомими націоналістами", котрі намагаються відродити свою культуру, мову і навіть державні утворення - на просторі від Карелії до Оренбуржжя. "Несвідомі" ж називають себе росіянами, тобто слов'янами, і тим не переймаються. Саме цей факт багато дослідників України й Росії вважають причиною українсько-російських непорозумінь, котрі спочатку були непорозуміннями українсько-фінно-угорськими. Пам'ятаєте, як Лис повчає Маленького Принца: "Ми відповідаємо за тих, кого приручили"? Це - про нас, українців. Несучи фінно-уграм "цивілізацію" як ми її розуміли, ми сприяли витворенню штучного етносу "русские", відриву фінно-угрів від їхніх глибинних коренів. І - породили для себе мороку на багато віків. Так само, як і для них.

Про це наша розмова з угро-фіннологом, істориком і журналістом Ростиславом МАРТИНЮКОМ, котрий досить своєрідно узагальнює історико-політичні розвідки про природу російсько-українського мезальянсу.

* * * * * * * * * * * *

- Ростиславе, ще Нестор-літописець згадує про мордву, весь як про підданих Києва. Ким кияни були для тих народів: місіонерами, колонізаторами?

- Нестор і справді, перераховуючи підданих Київського каганату, назвав більше фінно-угрів, аніж слов'ян. Існує версія, яка мені особисто видається досить вірогідною: фінно-угрів спочатку підкорили шведи. Коли шведи сіли на київський "стіл", фінно-угри автоматично стали підданими Києва. Міста Ярославль і Володимир розвивалися як торгові і військові слов'янські факторії на фінно-угорських землях. До речі, вони, як і Москва, Суздаль, Ростов, Галич, скоріше за все, були не засновані, а просто перейменовані слов'янами. (Недарма ж, приміром, під час недавніх розкопок у Москві, в районі Охотного ряда знайдені древні дослов'янські культурні шари, й ідентифіковані вони саме як угро-фінські). За часів князівської доби слов'ян планомірно переселяли на "приєднані" території, наділяли там землею, аби захиститися від німецьких і данських зазіхань. Слов'яни принесли фінно-угорцям православ'я, писемність, офіційною мовою стала саме слов'янська. І почали паралельно існувати два світи - слов'янський християнський і фінно-угорський язичницький.

- Але ж потім утворилося Московське князівство, цілком незалежне від України. І, здається, аж до петровських часів українці і фінно-угорці вирішували кожен свої проблеми?

- Дійсно, Московія була фактично фінно-угорською державою. І справді, саме Петро I організував, так би мовити, другу хвилю українізації фінно-угорських народів. Він зрозумів, що пробитися в Європу Московія може лише через слов'янський світ. Говорячи сучасною мовою, в цьому йому допомогли саме українські "політтехнологи" - києво-могилянці на чолі з Феофаном Прокоповичем (останній, до речі, запропонував Петру назватися імператором. А до того Феофан пропонував імператорство Мазепі, але той відмовився, мабуть,

був занадто демократ). І почалося: освіта - лише українсько-слов'янська, на чолі усіх єпархій - вихідці з України. Відомо, приміром, що в Московії не було театрів: для фінно-угрів жест завжди мав сакрально-магічне значення. А тому театралізоване дійство вони сприймали як духовну наругу. А Феофан зобов'язав єпархії щомісяця організовувати вистави, і першими акторами були саме українці.

А чого варте примусове гоління борід! Йшлося ж не просто про "європейську зовнішність", йшлося про боротьбу з язичництвом: адже фінно-угорці вірили, що в бороді - душа живе, і що безборода людина перетворюється у вампіра. Уявляєте як вони сприймали поголених українців?!

До речі, цікавий факт, пов'язаний з другою хвилею українізації: брилу, на якій стоїть "мідний вершник" у Санкт-Петербурзі, притягли з карельського священного гаю. Карели ще дуже довго приходили молитися до цього пам'ятника і сприймали Петра I як лицаря з Калевали.

- За логікою речей, третя хвиля українізації-слов'янізації, мабуть, пов'язана з більшовиками?

- Якраз ні. Адже чим насправді був жовтневий переворот? Він був спробою звільнення фінно-угрів і євреїв від слов'янсько-німецького панування. До речі, недарма ж Ленін очолив більшовиків; у ньому ж злилася мордовська і єврейська кров. Недарма Леніна поховали у мавзолеї на місці злиття Москва-ріки і Неглинної: фінно-угри своїх вождів споконвіку бальзамували і ховали саме на злитті рік. Адже пролетаріат і середня ланка ВКП(б) сформувалися саме із ерзянського і мерянського плебсу, тому вони і вимагали, і підтримували таке поховання.

- Тому Леніна ніколи не винесуть з мавзолею?

- А як його можна винести, якщо він є язичницьким символом - нехай і православних фінно-угрів? Більшовики, до речі, всіляко сприяли зміцненню національної самосвідомості фінно-угрів. Принаймні, національні школи відкривалися там, де населення хотіло. А слов'янський наступ почався за часів Хрущова і Брежнєва. І справа не лише у закритті національних шкіл. У 50-70-х роках українців масово вербували працювати на Північ, Урал, у Сибір. За великим рахунком, їм віддали на поталу багатства фінно-угорської землі. Як вони там хазяйнували - відомо.

- Скажіть іще, що саме вони споїли комі, карельців чи хантів.

- Але ж медики давно довели, що фінно-угри не мають ферменту, котрий розщеплює алкоголь. І недарма ж у Фінляндії введено "сухий" закон. Слов'янин повинен усвідомити: якщо він пропонує фінно-угрові "горло промочити" і "накачує" його до безтями, він чинить як садист. До речі, у Запорізькій Січі не просто випробовували людину хмільним, а здійснювали таку собі расову селекцію – аби інородці й іновірці поміж козаків не затесалися.


До речі

Нині у Росії існують 4 анклави фінно-угорських народів, які прагнуть регіональних утворень.

Фінно-балтійський складається з Карелії, Іжорії, Вотландії, Інгерманландії, Венсландії та країни Сето (Карелія, Архангельська, Ленінградська, Новгородська, Псковська, Вологодська області).

Фінно-волзький: Ерзяньмастор (Мордовія), Мокшеньмастор (Західна Мордовія),Мещерія та Марій Ел.

Фінно-пермський (Удмуртія, Бесермянія, Комі, Комі-Парма).

Фінно-уральський: ханти, мансі, котрі майже асимілювалися серед нефіно-угорських народів Півночі.

- Якщо вже "революційні" події в Росії пов'язувати з "бунтом" фінно-угрів проти слов'ян, то виходить, що і Єльцин - "брат по крові" Леніну?

- Згадайте: першою зі складу СРСР вийшла саме Росія - 2 червня 1991 року, обравши своїм вождем Єльцина-удмурта. Його село - Бутка в Свердловській області - є удмуртизованим російським селом. Там навіть містилося головне язичницьке капище. Свого часу багато дивувалися, чому онук Єльцина - Борис - узяв прізвище діда, а не батька - Вілеена Хайруміна, волзького болгарина. А все дуже просто: за удмуртським звичаєм, якщо в родині лише доньки, то перший син старшої доньки бере собі її дівоче прізвище. Тому Росія і має двох Борисів Єльциних - старшого і молодшого. І "братом по крові" Леніну є не тільки Борис Миколайович, а й Володимир Путін.

- Цей пітерський душка-інтелігент?

- Мати цього душки - з Тверської області, з місцини, де компактно проживають карели. Вони переселилися туди в XVII столітті (втікали від шведів-протестантів, адже були православні). До речі, їх там на початку XX століття було більше, ніж у самій Карелії. У Тверській області існували цілі повіти, котрі взагалі не знали російської мови, а для письма використовували фінно-угорські ієрогліфи. "Всеросійський староста" Михайло Калінін, уродженець тих місць, згадував, що в дитинстві дуже дивувався: чому літери "А" і "Б" не є окремими словами, а буквами. На сьогодні вже встановлено, що коріння Путіна - в народності вепси (слов'яни називали їх весями). До речі, вираз "за щучим велінням, за моїм хотінням" - шаманське заклинання вепсів, адже щука була їхнім тотемом. І відповідна казка - вепська.

А взагалі про Путіна переповідається цікавий факт: немовби після відвідин російської Півночі, Соловків зокрема, Володимир Володимирович провів закриту нараду з істориками і обговорював можливість осмислення російської історії без прив'язки до Києва.

До речі

Росіяни споріднені расово, цивілізовано та мовно з народами Японії, Кореї, Маньчжурії, Центрального Китаю. Найприкметнішою ознакою цього є фіно-угорські ієрогліфи. Ця писемність частково збереглася в ерзян, карелів. Уже цілком "русские" мешканці Володимирської та Ярославської губернії користувалися мерянським ієрогліфічним письмом навіть у часи Першої світової війни. З’ясувалося це завдяки імперській військовій цензурі. Листи до родичів “мужички” писали “каракулями”. Спеціальне розслідування встановило, що це “понти”. Саме так називали своє письмо мешканці мерянських губерній Російської імперії. Уявляєте, як важко було росіянам у XVII-XVIII стст. Засвоювати кирилицю – потрібно було змінювати ієрогліфічну свідомість на буквенну! Саме тому києво-могилянці вважали росіян "тупими" і дивувалися, що лише дяки й піддячі так-сяк розуміють грамоту. Для росіян наша грамота тоді була по справжньому “китайська”.

У сучасній російській мові кожне десяте російське слово має фінно-угорський корінь. Та й граматичні конструкції – того ж походження: "я маю", кажуть слов'яни; "у мене є”, кажуть росіяни за фіно-угорською традицією. І коли ми говоримо сьогодні “йолки-палки”, ми повторюємо мерянське “ех, життя” (йолус – життя). А пушкінського Балду пам’ятаєте? Це від мерянського “бол” – село. Балда – значить селюк.

- Цікаво, а у нашого Леоніда Даниловича фінно-угорської крові немає?

- Ні, Кучма - росіянин. До речі, шукати власне росіян-слов'ян потрібно саме на його батьківщині. Я думаю, що таке плем'я свого часу справді існувало: на території сучасної Східної Білорусі, частини Смоленської, Брянської, Орловської, Калузької, Чернігівської і Сумської областей. І що Москва виникла на кордоні росіян-слов'ян і мерян-фінно-угрів. Отож недарма Леонід Кучма так тяжіє до росіян.

- Якщо вже фіно-угри за часів Леніна і Єльцина так повстали проти слов'янського світу, чому ж Росія нині ніяк не може змиритися з українською незалежністю, чому вона так і прагне "влізти у рідню"?

- Ну тут, мабуть, потрібно починати здалеку, хоча б з фіно-угорської міфології. У ній пара мислиться як основа стабільності життя. Недарма назва народів у них парна: ханти-мансі, комі і комі-пермяки, фінни і карели, іжорці-воть. Їхні амулети завжди у вигляді близнюків. Коли виникла нова ідентичність "русские", вона підсвідомо почала шукати собі пару і вирішила, що це ми - українці. І хоча вони нам втовкмачують, що в омріяній ними парі ми є "жінка", а вони - "чоловік", насправді вони - агресивна "жінка", котра спокушає нас "прийти і володіти" нею. А ми - "чоловік", який стомився від домагань.

- А чому вони у Фінляндії чи Угорщині пари не шукають, керуючись "покликом предків"?

- А тому, що вони поклику фінно-угорських предків не відчувають. Їхня генетична пам'ять, їхня самосвідомість так і не продерлися до своїх глибинних шарів, фінно-угорських. Вони забули самих себе, живуть за суспільними моделями, за природою своєю чужими для них. Мабуть, через це російське суспільство завжди було з присмаком тоталітаризму: воно не мало внутрішньої зорганізованості, його потрібно було зорганізувати "згори".

Росіяни й зараз бояться демократії, щоб не розпастися. Тому-то росіяни сьогодні і без грунту під ногами, бо відрубують свої природні корені й намагаються причепити чужі, штучні. Вони липнуть до України, аби знайти втрачену рівновагу. І не розуміють, що шукати її потрібно в собі самих, адже фінно-угорська традиція - велика, красива, жива.

І та Росія, якщо вона є сьогодні, - це українське породження. Так само, як, приміром, Угорщина - німецьке, Фінляндія - шведське, Естонія - датське. Росія - наше породження. Ми надламали фінно-угорський світ і самоусунулися від його ладування. Ми не зробили того, що шведи, датчани, німці для своїх протеже - ми не створили росіянам структуру, яку вони могли б наповнити корінним фінно-угорським змістом. І це на нашій совісті. А тому, поки в Росії бродіння не закінчиться, у нас теж спокою не буде. Потрібно сприяти відтворенню фінно-угорської свідомості росіян, і тоді вони не Крим і Слобожанщину впорядковуватимуть, а себе самих. А від того і ми, і вони виграємо.

До речі

Пушкін недарма став національним російським поетом: крім африканської крові, в його жилах текла фінно-угорська. Пушкін – дуже розповсюджене ерзянське прізвище (від “пуш” – “липа”). Родове Болдіно – це мерянське поселення в Ерзяні. Легендарна Арина Родіоновна була іжоркою. Отож пушкінські казки – поетизований фінно-угорський фольклор. І той же Балда, і цар Додон, і “мертва царівна”, і “кіт учений”. Приміром, у фінно-угорських мовах немає слова “заснути” і говорять “чуть-чуть умереть”. А тому і прокинулася “мертва” царівна від поцілунку королевича Єлісєя: він не оживив, а просто розбудив її. А рядок “и днем, и ночью кот ученый“ є буквальним перекладом ерзянських молебнів, які розповідають, що відбувається із жрецем після його смерті. Кіт і є померлим жрецем. Ерзяни прив’язували своїх своїх небіжчиків у кронах дубів і вірили, що їхня душа перетворюється на чорного кота. Той на ланцюгу ходив і царство мертвих охороняв.

Якщо вже згадувати російських літературних геніїв, то Лермонтов є мокша. А його рідна Пенза в перекладі з мокшанської означає “кінець шляху”. Іван Бунін – мещеряк, “буня” з мещерської – ґудзик. Сергій Єсенін поєднав мещерську і ерзянську кров.

До слова, про ерзян: їхня колишня войовничість і лицарство і сьогодні даються взнаки: під час Другої світової війни найбільше Героїв Радянського Союзу було саме серед ерзян. І Конєв був ерзя, і Жуков, і Власов. І неперевершений Чапаєв – теж ерзя. А слов’яни називають цей лицарський народ зневажливим словом “мордва”. А це те ж саме, що назвати українця хохлом.

Розмовляла Майя Орел, ФДР

 Posted: 26.01.07 17:30. Post subject: Re:

Зубово-Полянский район, расположенный в Республике Мордовия, является местом компактного проживания одного из древних народов, населяющих территорию России. Народ этот называется мордва. Мордва — этнос, относящийся к финно-угорской группе народов, в которую также входят венгры, финны, эстонцы, карелы, марийцы, удмурты, коми и другие.

На всём протяжении своей истории мордва вступала в контакты и этногенетические связи с различными племе-нами и народами, населявши-
ми Евроазиатскую часть северного полушария, что отразились в его антропо-логическом облике. Так, материалы антропологического обследования мордов-ского и соседних народов дают основание заключить, что в формировании морд-вы участвовало, в основном, два расовых компонента : светлый массивный ши-роколицый европеоидный тип, прослеживаемый особенно у мордвы-эрзи; тём-ный грацильный узколицый европеоидный тип, преобладающий среди мордвы-мокши на юго-западе Мордовии; и небольшой компонент-примесь субуральского типа.

Этноним мордва — один из старинных эт-нонимов Восточной Европы. Первое досто-верное свидетельство дошло до нас с упоми-нания о нём в VI в. в труде византийского епископа Иордана “Гетика”, считающегося важным произведением эпохи раннего сред-невековья. Перечисляя ряд племен или на-родностей, покоренных вождем готов Эрма-
нарихом, Иордан называет и народ Морденс (Mordens), под которым иссле-дователи разумеют мордву. В других западноевропейских источниках средневе-ковья мордва называется также Merdas, Merdinis, Merdium, Mordani, Mordua, Morduinos.

Этнонимы же мокша и эрзя в русских источниках стал появляться довольно поздно. "Мокшана", "мокшаня" впервые зафиксированы в "Книгах письма и меры" Д. Пушечникова и А. Костяева за 1624-1626 гг. А этноним эрзя начина-ет встречаться ещё позднее, с XIII века. Это объясняется тем, что мордва во взаи-моотношениях с русскими выступали как этнически единый народ (этнос). Так русские их и воспринимали, и так отразили в летописях.

Установлено, что в своей основе этноним мордва восходит к ирано-скифским языкам (сравните : иранское, таджикское мард — мужчина). В мордовских языках это слово сохранилось для обозначения мужа (мирде). В русском слове мордва частица -ва носит оттенок собирательности и может быть сопоставлена с этно-нимами литва, татарва. В русских источниках вплоть до XVII в. мордва вы-ступает только под идентичным этнонимом, т. е. этнонимом мордва. Но этот эт-ноним мордва сама употребляет чаще при контактах с другими народами. Во внутриэтническом общении они чаще применяют самоназвания эрзя и мокша.


Осознавая себя единым мордов-ским народом, считая как тех, так и других (т. е. эрзю и мокшу) дву-мя составными частями этого на-рода, эрзяне и мокшане наряду с общемордовским самосознанием обладают и особым (эрзянским и мокшанским) самосознанием, что дает основание считать их двумя субэтносами мордовского этно-са. Таким образом, этнос этот яв-ляется бинарным (бинарными яв-ляются и некоторые другие этно-сы нашей страны : марийцы (гор-ные и луговые), чуваши (верхо-вые и низовые), удмурты (север-ные и южные) и другие).

Этнонимы эрзя и мокша — не местного, мордовского происхож-дения, они также восходят к ин-доевропейским истокам: эрзя про-исходит от иранского arsan (са-мец, мужчина, герой), а мокша —
от индоевропейского гидронима Мокша, который, в свою очередь, восходит сан-скритскому mokcha, означающему 'проливание, утекание'.

17 век:

 Posted: 26.01.07 17:47. Post subject: Re:

Дохристианский именник у мордвы состоял преимущественно из самобытных имен, хотя, разумеется, включал и ряд заимствованных: славянских, арабских, тюркских и др. Он насчитывал более тысячи имен.
Основы традиционных мордовских личных имён обычно обозначают или черту характера — Кежай, Кежут, Кежапа, Кежеват, Кежедей от
кежей «злой», Паруш от паро «хороший», или передают отношение к ребенку, чувства родителей — Вечкас, Вечкуш, Вечкан, Вечковат, Вечкенза от вечкемс «любить», Учай, Учват, Учесь, Учан от учемс «ждать», или называют место рождения ребенка — Паксяй, Паксют, Пакстян от пакся «поле», Виряй, Виряс, Вирдян от вирь «лес», или содержат намек на время рождения — Нуят, Нуянза, Нуякша от нуемс «жать», Пивцай от пивцемс «молотить» и т. д.
У мордвы бытовали также имена с основами, обозначающими названия животных, птиц, деревьев и пр., например: Овтай от овто «медведь», Пиняй, Пиняс от пине «собака», Каргай, Каргаш от карго «журавль», Пичай от пиче «сосна», Тумай от тумо «дуб».
Дохристианская антропонимическая модель у мордвы была двучленной. Она включала имя отца (отчество), стоящее на первом месте в родительном падеже, и индивидуальное имя, например: Пивцаень Нуянза, Учва тонь Паксют, Тумаень Виряс, Кежеватонь Сюмерьге, Ведяень Коломас, Вечкомасонь Чамза, Москаень Овтай, Нуякшонь Паруш, Вирдянонь Пичай, Сыресень Кавтась, Кирдяень Куляс.
При анализе корпуса традиционных женских имён обращает на себя внимание категория имён, которую можно назвать двуосновной, причем непременно содержащей в качестве второй основы слово ава : Анава (Инява, Онава), Азра
ва (Азрафка, Асрава), Ашава (Ошава), Валдава (Вальдява, Волдава), Видява (Ведявка, Вадава), Вежава, Вергава, Виртява, Канява (Канюва, Кунава, Кунавка), Литава (Литова), Лиява, Мазава (Мозява, Мозава, Мозявка), Нулзява (Нулзявка), Ордава, Парава (Порава), Покшава, Потява, Равжава, Рузава, Сернява, Сочава (Сочефка), Сырява, Синява (Синевка), Тетява (Тедява), Тундава, Чиньдява (Шиндява), Черава (Черавка), Шонжава, Элюва, Ялгава (Ялгавка) и др.
Некоторые из указанных имен первоначально вообще не были таковыми, а выступали в качестве социальных терминов, обозначавших, в частности, снох. От этих терминов, как семейных титулов, зависели права и обязанности снох в больших, неразделенных, мордовских семьях, составлявших определенную, строго регламентированную иерархическую систему.
«Имен, которые давались молодушкам, — констатировал М. Е. Евсевьев, мордовский учёный начала XX в. — у эрзи было шесть: Мазава (красивая женщина), Ашава (белая женщина), Парава (хорошая женщина), Вежава (младшая женщина), Сырнява (золотая женщина) и Тятява (значение забыто). Самыми употребительными из них были первые четыре, причем первые три давались старшим снохам и в каком угодно порядке, а Вежава давалось всегда младшей снохе».
В такой роли они отчасти бытуют до сих пор у мордвымокши без прибавления слова ава (ма
за «жена старшего брата», тязя «жена второго брата», вяжа «жена третьего брата», пава «четвертого», тятя «пятого»).
Идентично образованными титулами, также ставшими затем просто именами, мордва называла не только снох, но и женщин, имевших в свое время в мордовском обществе иной социальный статус. Например, титулами кирдява, инява, скорее всего, назывались жены мордовских правителей — кирди, инязоров, каназоров (от ине «великий», азор «хозяин, владыка»; кан «хан», азор «хозяин, владыка»); термином покшава (от покш «большой, большая», ава «женщина») титуловались жены покштяев — глав патриархальных родов (от покш «большой»; атя «старик»), а термином азрава ( от азор «хозяин, хозяйка», ава «женщина») — жены кудатей или кудазоратей — глав больших патриархальных семей (от кудо дом», азор «хозяин», атя «старик»). Все эти титулы, обозначавшие социальное положение тех или иных женщин в мордовском обществе, затем, причем в разное время, превращались в антропонимы — Кирдява, Инява (Онава, Анава), Канава (Канява, Канюва, Кунава, Кунявка), Покшава, Асрава (Азрава, Азрафка), Мегурка, Мельшай, Незайка, Няйка, Нялька, Олота, Ошама, Пекшайка, Пемка, Пошайка, Потекай, Путяйка, Сангаса, Сеямка, Саналька, Сержай, Сетямка, Сиямка, Стяка, Серка (Сырка), Слюганька, Татка, Тоякша, Тикшайка, Тундя, Текай (Текайка), Унжутка, Упурга, Утяйка, Чиндяйка, Чинжай, Чиндяпа, Чечама (Чечамка), Ченкса, Чицка, Чичайка, Шукшторойка и др.
По аналогичному образцу возникло мордовское женское имя Рузава (от руз «русский, русская», ава «женщина»), служившее для обозначения русской по национальности снохи в мордовской семье.
В связи с тем, что в мордовских языках нет грамматической категории рода, различить мордовские мужские и женские имена бывает не просто, особенно когда они выступают без контекста. Это не касается имен, содержащих в качестве второй основы слово ава.
Кроме того, одни и те же имена нередко могли выступать как в качестве женских, так и мужских, что подтверждается данными письменных документов. Так, имя Шиндё отмечалось в XVIII веке как женское, но оно встречается и как мужское — Шиндяй. То же самое можно сказать об именах Лопай, Маляка, Андямо (Андямка), Налка, Тикшайка, Мелцайка, Кичай, Велмайка, Инжай, Варака, Покшайка, Путяйка, Сетямка. Сырка, Чичайка и др.
Мордовский обычай наречения имени — лемдема (мордовское лем «имя», лемдямс «именовать») — практиковался вплоть до середины XIX века. Имя нарекала повивальная бабка следующим образом : по принесению «юртазор» и «юртазораве», «кудазор» и «кудазораве» (покровителям дома) и умершим предкам благодар
ственной жертвы за дарование младенца повивальная бабка заставляла коголибо держать над головой новорожденного младенца целый испечённый пирог, а сама брала другой и, стукая хлебом об хлеб, который держали над головой младенца, произносила следующие слова: «Даю тебе имя...».
Мордва придавала большое значение выбору счастливого имени. Для его поисков отец младенца выходил на улицу, и первый предмет или существо, попадавшее ему на глаза, становилось именем ребенка. Обоснованием такого выбора было то, что раз встретившийся человек или предмет существует, здравствует, значит, будет жить и здравствовать новорожденный.
Мордовские «языческие» имена могли даваться и после крещения наряду с христианскими, получаемыми в церкви. Но постепенно, в связи с христианизацией, мордовские самобытные имена стали употребляться в качестве вторых имен, затем как прозвища и, наконец, окончательно были вытеснены христианскими.

Фамилии мордве давали обычно русские священникимиссионеры и вкупе с ними чиновники, помещики, производя их в основном из имени отца или из его прозвищного имени по типу русских фамилий на ов, ев, йн, к/ин, онков, енков, ский. Часть фамилий была произведена от названий населенных пунктов, в том числе от именных топонимов, особенно с суффиксом ский, этнонимов мордва, мокша, эрзя. Так как отчествами или прозвищными отчествами у мордвы до крещения чаще выступали собственно мордовские личные имена, они и оказались закрепленными в основах произведенных от них фамилий на ов: Алгасов, Антясов, Атясов, Вельматов, Вельмесов, Вилясов, Вирясов, Водяков, Во
дясов, Ениватов, Кеживатов, Кельганов, Кидяшов, Кочеватов, Кочкомазов, Лемдясов, Лопасов, Пилесев, Парватов; на ев: Валдаев, Вечкаев, Видяев, Кавтозеев, Кандаев, Кельгаев, Киржаев, Кочкаев, Кулаев, Кумакшев, Лемесев, Маскаев, Нуштаев; на ин: Алякшин, Ашапин, Вельмакин, Видякин, Кечин, Кудапин, Кудосин, Кшнякин, Мелякин, Наракшин, Пакшин, Пиксин, Пьянзин, Рузавин, Сыресин, Шиндин; на к/ин: Азоркин, Алемаскин, Арзамаскин, Ацапкин, Ведяшкин, Вельмайкин, Веряскин, Видяйкин, Иневаткин, Инжеваткин, Кавтайкин, Кажапкин, Кечемайкин, Киушкин, Кечуткин, Кочеваткин, Ледяйкин, Лияскин, Нарайкин, Нурапкин, Паксеваткин, Пандаскин, Пиксайкин, Пискайкин, Порваткин; на енков/ ёнков: Ковтоенков, Максёнков, Парисёнков, Пурисёнков, Сыресёнков; на ский: Акшевский, Болтасевский, Кильдюшевский, Мокшанский, Мордовский, Сабаевский, Симилейский, Сульдинский.

Значительное количество мордовских фамилии, бытующих в настоящее время, содержат в своей основе дохристианское мордовское личное имя : Азрапкин — Азрапа, Андясов — Андяс, Арсеваткин — Арсеват, Арзамаскин — Арзамас, Валгаев — Валгай, Ведяпкин — Ведяпа, Иневаткин — Иневат, Кавтозеев — Кавтозей, Кочеваткин — Кочеват, Кижеваткин, Кижеватов — Кижеват, Кинякин — Киняка, Кирдин, Кирдяев — Кирдяи, Кирендясов — Кирендяс, Кирдяпин — Кирдяпа, Кольтяпин — Кольтяпа, Кудапин — Кудапа, Кшнякин — Кшняка, Лемдясов — Лемдяс, Лияскин — Лияс, Мазяркин — Мазярго, Нарайкин — Нарай, Нарваткин — Нарват Одушкин — Одуш, Отингеев — Отингей, Пандаскин — Пандас, Пиксаев, Пиксайкин — Пиксай, Паксютов — Паксют, Ризаев — Ризай, Симдяшкин — Симдяш, Синдяев — Синдяй, Тенякшев — Тенякша, Туваев — Тувай, Тулаев, Тулайкин, Тулайков — Тулай, Учаев, Учайкин — Учай, Циндяйкин — Циндяй, Чиняев — Чиняй, Чевтайкин — Чевтай, Янгайкин — Янгай и др.
Ряд мордовских фамилий создан на основе прозвищных отчеств: Кевбрин (кев «камень», пря «голова»), Сермавбрин (сермав «пестрый», пря «голова», Учамбрин (мокш, уча «овца», пря «голова») и др.

Есть ещё ряд современных фамилий мордвы, по которым в той или иной степени можно определить первоначальную этническую принадлежность их носителей. Они содержат в своей основе дохристианское мордовское личное имя .или другое мордовское слово: Авакшин, Азоркин, Азясев, Алякин, Андясов, Арзамаскин, Атюнькин, Атясов, Ашаев, Ашалгин, Ашапин, Бакштаев, Барцайкин, Бодякшин, Боляев, Бочкаев, Варжин, Ведяпкин, Велин, Вельмискин, Вельмов, Вешкин, Видманов, Водяков, Ендолов, Жочкин, Икомаскин, Иневаткин, Инелеев, Итяев, Кальматаев, Калявин, Камашкин, Кендялов, Кечин, Кичапкин, Кичказов, Колдоркин, Кочкарев, Кувакин, Кувин, Кудавнин, Кулюмов, Куркин, Куштапин, Кяжкин, Левщанкин, Лезин, Локшин, Лукшин, Мезин, Налдин, Нумов, Нурапкин, Нурдыгин, Офтин, Очкин, Пакштяев, Пандаскин, Паракшин, Паркин, Пекшкин, Пелин, Пеляйкин, Петькелев, Печказов, Пинемасов, Письмаркин, Подсеваткин, Позакшин, Покшиванов, Поксараскин, Поромзин, Потякин, Пулов, Пургаев, Пурцакин, Пуряков, Пырееьев, Равкин, Равочкин, Раксин, Ракшин, Рангаев, Раужин, Ревизов, Сакалкин, Сёвонев, Сулеев, Сульдяев, Телин, Урявин, Цымдяйкин, Ченкснев, Шакшин, Шанжаев, Шекшеев, Шиндяскин, Шукшин, Шуфтайкин, Штатолкин, Щанкин, Юфтайкин, Яксяргин, Якшамкин и т. п.