Posted: 04.11.16 14:34. Post subject: Петро Кралюк: Це не "трагедія": Волинське повстання 1943 року.
20 жовтня цього року Верховна Рада України одночасно з Сеймом Польщі ухвалила Декларацію Пам’яті і Солідарності щодо подій історії Другої світової війни, - пише Петро Кралюк у своєму блозі у виданні "День".
Здавалось, ця Декларація знімає ту напругу, яка склалася між поляками й українцями в трактуванні деяких дражливих моментів історичного минулого після прийняття в липні Сеймом Польщі "геноцидної" резолюції щодо волинських подій 1943 року. У згаданій спільній Декларації сказано, що вона приймається, "щоб віддати шану мільйонам жертв, яких зазнали наші народи під час Другої світової війни, та засудити зовнішніх агресорів, що намагались знищити нашу незалежність". У документі звернуто увагу на те, що пакт Ріббентропа-Молотова від 23 серпня 1939 року, укладений між двома тоталітарними режимами, комуністичним Радянським Союзом і нацистською Німеччиною, призвів до вибуху 1 вересня Другої світової війни, спричиненої агресією Німеччини, до якої 17 вересня долучився Радянський Союз. Наголошується, що наслідком тих подій була окупація Польщі Німеччиною і Радянським Союзом, a в 1940 році — радянська окупація Литви, Латвії i Естонії. Наслідком цього стали масові репресії проти наших народів. Ті події призвели також до ухвалення у Ялті в 1945 році рішень, які розпочали новий етап поневолення всієї Східної і Центральної Європи, який тривав півстоліття.
Нарешті в Декларації наголошується, що необхідна активізація неупереджених історичних досліджень та необхідність стримування сил, які ведуть до суперечок в наших державах.
Начебто все (чи майже все) правильно. Декларація — це, звичайно, добре. Але які реальні справи будуть після неї? Заявлено, що в листопаді відновиться діалог польських та українських істориків, які обговорюватимуть "важкі питання". Нагадаю, що такі діалоги-семінари тривали перед тим не один рік, були випущені збірники за їхніми результатами. І що маємо? Сейм Польщі приймає резолюцію, де українців звинувачують у геноциді поляків, євреїв, чехів і навіть (увага!) вірмен. Справжній "тріумф" "історичної правди"! На польські екрани виходить художній фільм "Волинь", де відверто фальсифікується історія. Натомість українському суспільству підсунуте спотворене уявлення про події на Волині в 1943 р. У вжиток із допомогою істориків та журналістів входить поняття "волинська трагедія" — фактично м’який замінник терміну "волинська різня", який нав’язується польською стороною.
Уже зараз у багатьох жителів України склалося враження, що найголовніша подія, яка була на Волині в 1943 році, це масові вбивства поляків, здійснювані українськими націоналістами-бандерівцями. А те, що в той час на Волині масово знищувалися німцями й поляками українські села та селяни і що українські націоналісти створили тут Українську Повстанську Армію, яка не раз вступала в бої з німецькими окупантами та їхніми союзниками, серед яких була й польська поліція й самооборона, про це чомусь забувається. Все це ніби опиняється в тіні історії.
Проблема українських істориків, які вели польсько-український діалог із "важких питань", була не тільки й не стільки в недостатній вивченості ними джерел, скільки в тому, що вони не мали, а, за великим рахунком, і досі не мають української концепції Другої світової війни. Свої концепції цієї події створили переможці — США, Англія, Франція, Радянський Союз, естафету від якого перебрала Росія. Ці концепції, що цілком зрозуміло, через праці істориків, мас-медіа, твори мистецтва, нав’язувалися переможеним. Україна, як і Польща, опинилася в сфері впливу Радянського Союзу й радянської пропаганди. Тому своє бачення Другої світової вони так чи інакше узгоджували з баченням радянським.
Після розпаду СРСР поляки доволі швидко сформували своє бачення подій Другої світової, яке не співпадало з радянським. Загалом воно зводилося до того, що Польща є жертвою. Саме вона на початку Другої світової зазнала нападу з боку нацистської Німеччини, яка поділила Польщу разом з Радянським Союзом. Це стало результатом пакту Ріббентропа-Молотова. Відповідно, треба засудити цей пакт! Про те, що цей пакт став логічним продовженням Мюнхенської "змови", до якої польська влада була причетною, звісно, не говориться. І Мюнхенська "змова", і зазначений пакт руйнували Версальську систему, на якій трималася непорушність кордонів у міжвоєнній Європі.
Звісно, сучасні польські історики свідомо маргіналізують ці моменти, як і те, що певний період польська влада співпрацювала з нацистською Німеччиною. Намагаються вони не звертати увагу на численні факти колаборації польського населення під час німецької окупації, а також на співпрацю в той час польських структур із більшовиками.
Зате акцент робиться на польському русі опору, всіляко глорифікується Армія Крайова, яка стояла на антикомуністичних позиціях. Звеличується Варшавське повстання 1944 року. Вказується на величезні втрати, які зазнали під час цього повстання поляки. Ще одним символом жертв для них стала Катинь, власне розстріли польських військових більшовиками в 1940 році.
Однак останнім часом польська сторона цілком свідомо творить ще один символ "жертовності" — т. зв. "волинську різанину". При цьому перебільшуються масштаби польських втрат на Волині в 1943 році. Самі ж ці втрати в роботах деяких дослідників, зокрема працівників польського Інституту національної пам’яті, подаються ледь чи як не найбільший злочин Другої світової війни.
Чому це так робиться — здогадатися неважко. Звертати увагу на нацистські злочини в Польщі не дуже добре. Адже Німеччина — головна потуга Євросоюзу, який надає велику фінансову допомогу польській владі та польському громадянському суспільству. Нагадувати про Катинь — сваритися з росіянами. Ось колишній президент Польщі Лєх Качиньський нагадував. І... загинув у авіакатастрофі на шляху до тієї Катині. Так що з "російським ведмедем" краще бути обережними. Не те, що з українцями. Вони — слабаки. Тому можна ліпити з "волинської різні" найбільший злочин Другої світової. Українці це "проковтнуть".
Що й відбувається. Українські історики, за великим рахунком, погоджуються з концепцією "волинської різанини", чи то "волинської трагедії". А українські медійники, не особливо вникаючи в суть справи, розповсюджують польські міфологеми. І вже наші політики ладні каятися за "злочини", які вчинила УПА проти поляків на Волині в 1943 році.
Posted: 04.11.16 14:34. Post subject: Насправді ж головною..
Насправді ж головною подією на Волині в 1943 році була не "різанина поляків", а широкомасштабне повстання, яке підняла УПА проти німецької окупаційної влади. І саме, виходячи з цієї події, треба пояснювати процеси, що в той час відбувалися в цьому краї. Є більш, ніж достатньо, документів, свідчень на користь цього. Лише б наші історики не лінувалися їх читати й використовувати.
Зокрема, цього року вийшли дві книги документального характеру, які засвідчують, що на Волині в 1943 році відбулося антинацистське повстання. Перша — спомини Максима Скорупського, курінного УПА, "У наступах і відступах". Варто кілька слів сказати про автора. Максим Скорупський походив із села Антонівці, яке під час Другої світової війни стало однією з головних баз УПА на Волині. Неподалік від нього знаходився командний пункт з’єднання УПА-Південь. Село й командний пункт не могли взяти німці. Дійшло до того, що вони бомбили цю місцину з літаків. Радянські війська брали Антонівці з допомогою танків. Зрештою, село було знищене. Сьогодні від нього майже нічого не лишилося.
Зокрема, Скорупський писав: "Весна 1943 року була справді весною бурливою. Стихія боротьби з німецьким окупантом охопила всі українські землі. Тереном найбільших боїв була Волинська й Поліська земля... Велика смуга Крем’янецько-Дубенського лісу, який сполучався з Славутсько-Шепетівськими лісами, стала другим після Полісся центром широкого українського повстанського руху. Тут творилися повстанські загони, штаби, військові школи". Далі він зазначає таке: "Бандерівці охопили більшість населення, підпорядкувавши і втягнувши в свою організацію широкі маси. По селах були утворені господарські пункти, адміністраційні станиці... Першою такою "республікою" було село Антонівці. Партизани почували себе там, як у себе дома. Закладено пекарні хліба, табір Крука зробив у фільварку молочарню, молоко туди доставляли навколишні села, як контингент для партизанів. Водяний млин працював "на повну пару" для партизан і цивільного населення..."
Антинацистське повстання на Волині підтримували не лише українці, а й представники інших народів, що проживали в цьому краї. Зокрема, це стосується чехів, які жили тут окремими поселеннями. В одному із місць своїх спогадів Скорупський так розповідає про них: "У Гульчі Чеській я вперше зустрівся з назвою ЧПА "Чеська Повстанча Армія". На все село було лише кілька озброєних чехів, але вони гордо називали себе ЧПА та пояснювали, що вони борються в рядах УПА, як окрема національна група, проти окупантів. Їхнім політичним провідником був колишній посол до польського сойму (прізвище мені невідоме) з села Квасилова. В дійсності, то була чеська самооборона сіл, зорганізована на наказ УПА".
Про повстання на Волині в 1943 році пише також Микола Жулинській у книзі "Моя Друга світова", що побачила світ цього року в київському видавництві "Ярославів Вал". Її автор — знаний в Україні громадський і культурний діяч, директор Інституту літератури. Його дитинство припало на Другу світову й пройшло на Волині. У цій книзі він подає не лише власні спогади, а й спогади своїх рідних, односельців, додаючи до цього історичний фактаж і документи.
Автор книги не вживає термін "Волинське повстання". Тут він ніби "погоджується" з нашими істориками, які не використовують цього терміну. Однак те, що він описує, цілком надається для того, щоб волинські події 1943 року означити як національне постання.
Зрештою, є чимало документів, котрі трактують волинські події 1943 року як повстання. І це не лише документи з табору УПА. Таке означення зустрічаємо і в німецьких, і навіть радянських документах. Наприклад, у телеграмі вищого керівника СС і поліції України обергрупенфюрера СС Ганса Адольфа Прюцманна від 25 серпня 1943 року читаємо наступне: "Головнокомандуючому територіальної групи армії "Південь". У зв’язку з тим, що рейхсфюрер СС віддав сильні загони доручених мені військових частин у розпорядження фронту, я вимушений обмежитися залишками цих частин для придушення українського національного повстання на Волині (виділення наше. — П.К.). Оскільки на півночі України виникають через це великі неконтрольовані райони, то в найближчому майбутньому треба розраховувати на посилений тиск банд у південному напрямі".
А ось слова командира радянських партизанів Петра Вершигори. 4 березня 1944 року він писав, звертаючись до Українського штабу партизанського руху: "Не можна допустити в Польщі тієї помилки, яку ми зробили на Волині, віддавши керівництво народним повстанням проти німців (виділення наше. — П.К.) у руки контрреволюційних угрупувань націоналістів".
Німці й поляки нападали на волинські села, які підтримували повстанців. Палили їх, убивали селян. При цьому часто вбивали варварськими способами, спалювали в клунях, піддавали тортурам перед смертю. Про це багато говориться і в спогадах Максима Скорупського, і в "Моїй Другій світовій" Миколи Жулинського. Зрештою, батько останнього був схоплений поляками й відправлений у "Освенцім" — табір смерті, з якого мало хто повертався. Був навіть момент, коли малий Микола Жулинський міг бути вбитий поляком-поліцейським. Але пощастило.
Реально в тогочасних умовах поляки на Волині стали союзниками німців і разом з ними придушували українське повстання. До речі, в згадуваному польському фільмі "Волинь", попри його антиісторичність, показано, що німці є захисниками поляків у протистоянні їх із українськими націоналістами. Це загалом відповідало дійсності.
Коли неупереджено проаналізувати всі ці події, тоді стають зрозумілими причини "волинської різанини". Нападаючи на польські поселення-пляцувки, поліцейські відділи, які переважно були польськими, українські повстанці захищали себе й мстилися за вчиненні насильства. Серед жертв "волинської різанини" далеко не завжди були безневинні люди, чимало було й таких, на совісті яких були вбиті українці, в т. ч. жінки, діти, старики.
Можливо, українським історикам пора вже перестати посипати собі голову попелом і перестати повторювати мантри про "волинську трагедію", а почати говорити про Волинське повстання 1943 року. Подібних повстань тоді Європа ще не знала. Пізніше вже було Варшавське, Словацьке повстання... Але Волинське повстання було першим! Та й масштаби його вражали. І мала б ця подія стати предметом нашої гордості, а не ганьби.
Posted: 10.05.17 19:40. Post subject: Думаю, о Волынском в..
Думаю, о Волынском восстании 1943 года ОБЯЗАТЕЛЬНО нужно снять фильм. Наверное, неплохим ходом было бы, если бы в фильме повествование велось от имени посланного подавлять это восстание и взятого в плен бойцами УПА немца, который описывал бы происходящее, как лицо "постороннее", не сочувствующее ни украинцам, ни полякам. В этом фильме нужно не забыть упомянуть о совместном с немцами участии польской полиции и самообороны в уничтожении украинских сел. А что касаемо "резни" польского населения украинцами... В фильме "Волынь" факты притеснения украинцев поляками подаются в виде слухов и пересудов ("а на самом деле бог его знает как оно было - может, и сплетни всё, и все россказни о притеснениях выдуманы подлыми бандеровцами для того, чтоб поднять украинских крестьян на уничтожение мирных поляков"). Вот, думаю, и упоминание о "резнe" поляков украинцами нужно подать в виде слухов. Это тем более справедливо, что сведения о ней, собственно, слухами и были - кто-то из свидетелей что-то рассказал (а рассказать много чего можно, в том числе и то, чего не было - у страха глаза велики). Если у авторов "Волыни" хватило наглости несомненные факты преследования украинцев в довоенной Польше преподнести в виде слухов (по крайней мере, "пацификация" или нереализованность автономии украинцев - условие, на котором Лига Наций согласилась передать Западную Украину Польше - уж точно не "просто слухи"), то преподать упоминание о резне поляков украинцами как слухи - и подавно справедливо. И вот когда этот взятый в плен немец, услышав об этой резне, возмутится на сей счет в разговоре с одним из командиров УПА - тот ему в ответ скажет: во-первых, ты бы поменьше сплетни слушал. А во-вторых - на войне всякое бывает, а уж на партизанской войне - тем более. Опять же, войну Германия обязательно проиграет, и когда это произойдет - то, чует мое сердце, поступят поляки с мирным немецким населением на своей территории так, что волынские события перед этим просто померкнут. )))
(Звучит цинично? Ну, что поделаешь, каков привет - таков ответ. Не более, на мой взгляд, цинично, чем использование нынешним польским руководством того нелегкого положения, в котором сейчас оказалась Украина, для навязывания своего взгляда на волынские события.)
Posted: 25.05.17 20:54. Post subject: KAYLO пишет: Операц..
KAYLO пишет:
quote:
Операція "Вісла". Інфографіка.
До речі, а чи можна сказати, що це було злочином польского комуністичного режиму? Країни Східної Європи ставали комуністичними ("народними") зовсім не одразу ж після їх визволення (якщо тут доречне це слово) Савєцкім Союзом. Наскільки мені відомо, перші кілька років комуністи (чи прокомуністи) там були присутніми у владних структурах, але повної влади у них не було - вони отримували її пізніше. Зокрема Польща стала "комуністичною" ПНР (Польскою Народною Республікою) лише в 1952 році, а до того часу вона була просто Польскою Республікою. Отже, акція "Вісла" (і різанина німецького цивільного населення на землях повоєнної Польщі) - справа рук саме Польщі, а не "польского комуністичного режиму". І якщо забути про це, то в тих "кресостурбованих" поляків, хто полюбляє дорікати українцям за сумновідомі події на Волині, з'явиться "козир": так, акція "Вісла" - це було дуже прикро, але ж її вчинено комуністами, з яких ми зовсім не робимо героїв, натомість ви УПА саме намагаєтеся героїзувати. Ні, шановні кресостурбовані друзі, акцію "Вісла" було скоєно просто Польщею, і за слово "комуністичний" вам сховатися не вдасться.
І, якщо вже зайшлося про героїв, героїзацію, то не завадить пам'ятати, скажімо, про те, що в польскому гімні оспівується Стефан Чарнецький, що знищував українські міста і села до останнього немовляти. (Натомість Бандера підчас волинських подій сидів в німецькому концтаборі і керувати цими подіями аж ніяк не міг).
Posted: 12.06.17 15:07. Post subject: По поводу резни неме..
Буревiй пишет:
quote:
різанина німецького цивільного населення на землях повоєнної Польщі
По поводу резни немецкого гражданского населения на территории послевоенной Польши я более-менее подробно писал на другом форуме, но выскажу кое-какие свои мысли по этому вопросу и здесь.
По моему мнению, то, что произошло с немецким населением в Польше, вполне аналогично волынским событиям 1943 года: немцы были захватчиками и угнетателями по отношению к полякам, поляки были захватчиками и угнетателями по отношению к (западным) украинцам (в результате и поляки, и украинцы мстили своим захватчикам и угнетателям).
Что в послевоенной Польше творилось с немцами - увидеть можно здесь:
(Источники расейские, так что к утверждениям а ля "советские солдаты спасали немцев от озверевших поляков" нужно относится с известной осторожностью.)
Ну, а прочтя эти источники, можно начать сравнивать.
По официальным польским данным, поляков на Волыни и в Восточной Галиции погибло совокупно от 60 тыс. до 100 тыс. человек, то есть максимальное число погибших составляет примерно сто тысяч человек. По официальным немецким данным, немцев на территории послевоенной Польши погибло 440 тыс. только тех, кто жил на территориях, до войны относившихся к Германии и затем переданных Польше. (Сколько погибло тех немцев, кто жил на территории собственно довоенной Польши и "вольного города Данцига" (до войны не относившегося ни к Германии, ни к Польше, а после войны переданного Польше) - вопрос отдельный.)
То есть 440 тысяч погибших в послевоенной Польше немцев - это даже не минимальные, а заведомо неполные данные. И этих (явно неполностью учтенных) погибших в Польше немцев - в разы больше, чем погибших в Западной Украине поляков.
Кроме того, не стоит забывать о том, что УПА была структурой подпольной, партизанской, и осуществить организованную депортацию поляков не могла физически (хоть перед антипольскими акциями в польских населенных пунктах и разбрасывались листовки с предупреждениями на тему "убирайтесь с украинской земли или пеняйте на себя"), в случае же с немцами в Польше - имела место быть польская государственная машина, т.е. поляки могли немцев "всего лишь" депортировать, и многих (видимо, большинство) действительно депортировали, но многих все-таки убили (зачастую - изуверски).
И, наконец, еще один нюанс, пусть даже и сугубо этического характера. На Волыни и в Восточной Галиции украинцы-русины жили испокон веков, составляя там устойчивое большинство (даже по данным польских переписей). На большей части тех земель, которые после войны отошли к Польше, поляков зачастую практически не было, и более того - на большую часть этих территорий поляки при возрождении своей государственности даже и не претендовали (т.е. не считали эту самую "большую часть" своей землей):
Почему-то мне кажется, что если убивать угнетателя и захватчика (явного или мнимого) даже на своей земле "не комильфо", то убивать его на "его земле", в "его доме" - "не комильфо" тем более.
Если "кресоозабоченные" поляки считают, что захват и угнетение не является оправданием убийств мирного населения "народа-угнетателя" - то покаялись ли они перед немцами? И если да - то как именно покаялись? Видимо, примерно так же украинцы должны (были) покаяться перед поляками, раз именно такой способ покаяния сами же поляки считают в данном случае адекватным?
Если же они перед немцами не покаялись и каяться не собираются, ибо считают, что цинично и нагло попрекать захваченных и угнетенных тем, что они боролись с угнетателями "не совсем джентльменскими способами"- то чего они хотят от украинцев?
Помнится, в романе "Огнем и мечом" Скшетуский говорил Хмельницкому - сам ты, что ли, праведник, что судишь других?
Может, кое-кому в Польше стоит впомнить и вышеперечисленные факты, и слова главного героя самого любимого в Польше исторического романа?
Ну что же, это вполне стыкуется с мнением (приведенным в том числе и в старттопике) о том, что противостояние с поляками на Волыни началось с боестолкновений с поляками, состоявшими на немецкой службе (и уж потом переросло в более, так сказать, масштабное противостояние).
Впрочем, источник расейский (/прорасейский), а к таким источникам, как я замечал выше, относиться нужно с известной осторожностью. Да и к сабжу точное количество служивших у нацистов поляков прямого отношения не имеет. Даже если в общем и целом их на самом деле было гораздо меньше - суть дела от этого не меняется.
Posted: 13.07.17 14:22. Post subject: Мне вот подумалось -..
Мне вот подумалось - к перечню различий в ситуациях "украинцы-поляки" и "поляки-немцы" можно, пожалуй, добавить еще одно. "Волынская трагедия" происходила во время войны, а "на войне как на войне" - свои настроения, своя логика, свои неписаные законы. В то же время вышеупомянутые зверства по отношению к немецкому гражданскому населению происходили уже после войны, в мирное время. И уж если убийства гражданского населения противника во время войны не подлежат оправданию, то, наверное, убийства гражданского населения в мирное время (когда и противника как такового уже нет) не подлежат оправданию тем более?
Posted: 16.10.17 19:57. Post subject: Польские исследовате..
Польские исследователи, "изучая" события 1943 г. на Волыни, не очень спешат выяснять их причины. Точнее, для них причина одна: бандеровцы, руководствуясь своей человеконенавистнической националистической идеологией, истребляли польское население. Если это настоящая причина, хотелось бы получить ответ на три вопроса.
Во-первых, с приходом немцев на территории Волыни летом 1941 г. была организована немецкая полиция, куда пошли служить преимущественно украинцы. Среди них было много сознательных националистов, будущих воинов и командиров УПА. Украинские националисты надеялись, что им удастся найти общий язык с немецкой властью, однако не сложилось.
Поляки же оказались в роли униженного меньшинства. Но украинцы, имея заметное преимущество и даже некоторую поддержку немецкой власти, не прибегали к преследованию поляков — по крайней мере этого не было ни в 1941-м, ни в 1942-м. Преследования поляков украинскими националистами начались летом 1943 г., когда большинство украинцев ушли из немецкой полиции, а их место заняли поляки. Почему украинцы, когда у них была поддержка немцев, поляков на Волыни не трогали, а преследовать начали, когда утратили эту поддержку?
Во-вторых, Волынь не принадлежала к регионам, где были сильны позиции украинских националистов. Намного более сильными были их позиции в Галичине. Однако там поляки не подвергались таким преследованиям, как на Волыни. Более того, поляки из Волыни убегали именно на "пропитанную национализмом" Галичину. Почему?
И, наконец, в-третьих. Если бандеровцы желали моноэтнической Украины, то они должны были бы преследовать не только поляков, но и представителей других нацменьшинств. О еврейском населении говорить не будем. Оно концентрировалось преимущественно в городах Волыни, контролировавшихся немцами. Немцы же евреев и уничтожали. Но в сельской местности на Волыни проживало много чехов. Были даже чешские села. Однако каких-то серьезных проблем с представителями этого народа у украинских националистов не возникало. Почему?
Об этом я неоднократно спрашивал польских "исследователей". Однако четких ответов не дождался.
К сожалению, в нашей литературе, где речь идет о преследовании поляков на Волыни в 1943 г., часто пишут, что причиной послужили их воспоминания об обидах, нанесенных украинцам поляками в межвоенный период. Собственно, они и толкали украинцев к антипольским действиям. Бесспорно, такой фактор был. Но не он был основным.
Сработали и другие. Поляки, придя в 1943 г. в немецкую полицию на место украинцев, начали вместе с немцами осуществлять карательные акции против коренного населения, в частности — истреблять "непокорные" села, оказывавшие поддержку УПА. Польские населенные пункты нередко становились базами для проведения таких карательных акций. Иногда в них организовывали так называемые "пляцувки" — вооруженные ячейки, которые не только защищали поляков, но и нападали на украинцев.
Лучшая оборона — нападение. А немецкая оккупационная власть сознательно провоцировала конфликты между поляками и украинцами. Руководитель Рейхкомиссариата Украина Эрих Кох говорил: "Нужно сделать все для того, чтобы поляк при встрече с украинцем хотел его убить, чтобы украинец, увидев поляка, также пылал жаждой его смерти". Есть сведения о том, что немцы преднамеренно переодевались в гражданское и под видом УПА жгли польские села. Например, считается, что так было сожжено село Гута Стефанская.
Провокации лишь усиливали украино-польское противостояние. Кроме того, волынские поляки в 1943 г. сотрудничали не только с нацистами, но и с красными партизанами, воевавшими против УПА. Появлялись на Волыни и подразделения Армии Крайовой, убивавшие украинцев. Таким образом, польское волынское меньшинство, в частности его лидеры, заняли крайне враждебную позицию по отношению к украинскому движению сопротивления. Попытки объясниться результатов не дали.
В этой ситуации украинские партизаны, пытавшиеся контролировать сельские территории Волыни, не хотели иметь в своих тылах польские базы. Поэтому и старались вытеснить оттуда поляков. Делалось это по-разному. Часто поляков предупреждали, что нападут на их села, если те их не покинут. Поэтому многие люди переселились в города или в Галичину и другие "безопасные" для них регионы. Однако часть польских сел и их население были уничтожены.
Поляков преследовали не только бандеровцы. Немало польских сел было сожжено на волынском Полесье, где были сильны позиции так называемых бульбовцев — сторонников Тараса Бульбы-Боровца. В упомянутой книге "Поєднання через важку пам'ять. Волинь 1943" часто в воспоминаниях звучит мнение, что поляков преследовали именно бульбовцы. Правда, польские редакторы сразу же комментировали: дескать, под бульбовцами надо понимать бандеровцев. Но из песни слов не выкинешь. Так что в 1943 г. поляки Волыни настроили против себя не только бандеровцев, но и их политических оппонентов.
Трагические события 1943 г. были порождены целым комплексом причин. Их, по моему мнению, хорошо пояснил Бульба-Боровец в одной из своих статей. Еще в 1950 г. он писал: "Были случаи, когда горели польские жилища и католические церкви. Но почему поляки тут же не зададут так же громко другой вопрос: в чем кроется причина подобных мер? Почему в то же время там не горели, например, жилища чешских колонистов и их церкви, которые стояли возле жилищ польских колонистов?
…Потому что чехи не пацифицировали украинцев так, как это делали поляки в мирное время. Потому что чехи не мордовали украинцев по карцерам так, как это делали поляки в Березе Картузской. Чехи не вешали украинцев так, как их вешали и подвергали пыткам по комиссариатам поляки. Чехи не разваливали украинские церкви так, как это делали поляки на Холмщине. Под немецкой оккупацией чехи не были "дольмечерами" в правительствах Коха так, как это делали поляки, провоцируя всеми средствами украинцев. Чехи не были в 1943 году в "украинской полиции" так, как поляки, когда украинская полиция ушла в партизаны. Чехи не были агентурой большевицких партизан так, как это делали поляки. Чехи не жгли украинских жилищ и церквей то с немцами, то с большевиками так, как это делали поляки".
- user online
- user offline